Месопотамія

Твір 'Месопотамія' складається з дев'яти біографічних історій, а також тридцяти віршованих доповнень до них. Назви оповідань відповідають іменам героїв, яким вони присвячені, вірші ж не мають жодних назв, але деякі з персонажів книги в них все ж згадуються. Під час читання складається враження, що все в книзі пов’язано. Деякі окремі імена чоловіків сприймаються дещо екзотично, як, наприклад, Боб.

Три з них і зовсім біблійні (Лука, Матвій і Іван). Мимоволі вловлюючи цей ланцюжок, починаєш шукати у книзі і Марка, але замість нього знаходиш мусульманина Мурата. У цій книзі все дуже незвично. Ясна річ, що для кожного з читачів ці імена пов'язані з їх близькими або друзями, хоча навряд чи у когось є знайомий Маріо.

Читаючи книгу, помічаєш, що серед усіх її персонажів немає ні єдиного Сергія. До речі, книга написана від першої особи, але в ролі оповідача навряд чи виступає сам Жадан. Персонажі охоче розмовляють на тематику, яка нічим не пов'язана з сьогоднішньою українською літературою. Масове мистецтво їм також мало цікаво. У 'Месопотамії' немає згадок про українських та зарубіжних естрадних зірок. І це все це незважаючи на те, що один з героїв книги рок-музикант, а інший – любитель музики.

У ній немає ні єдиного слова про політику, лише у повісті «Боб» мигцем можна помітити згадку про особливості посттоталітарного режиму. Це недвозначний натяк автора про труднощі, з якими зіткнулася Україна після розвалу СРСР. Але і він зводиться на жарт, адже сам Боб стурбований проблемою з його «чоловічою силою», а не колективною нездатністю соціуму побудувати що-небудь на руїнах радянської імперії. Після сеансу «психотерапії» з повією, герой виїжджає з США в рідну Месопотамію – країну мертвих.

Але чи насправді Месопотамія – це обитель мертвих? Адже у Жадана навіть ті, хто померли – насправді живі. Їх життя відтворюються в безлічі версій, іноді навіть суперечливих, як, наприклад, розповідь Мурата. Всі події цієї книги зосереджені навколо одного-єдиного середовища. Герої книги плавно перекочовують з оповідання в оповідання, а потім і в вірші-доповнення. З цієї історії цілком би міг вийти відмінний кінофільм, хоча режисерові навряд чи вдалося б передати всю глибину ідеї, закладеної автором. Чого тільки вартує питання повії і відповідь, дана їй героєм розповіді Бобом!

Дівчина запитала його про те, які жінки в Месопотамії. На що вона почула розповідь про їх особливу і фантастичну здатність вагітніти подібно квітам, запліднитися від вітру і сонячних променів. Ну, а як же секс, не вгамовувалася повія? А секс, відповів їй Боб, – це вища форма довіри і любові до чоловіка. Також герой розповів їй про те, що в Месопотамії немає такого поняття, як піти до іншої жінки, чим ще раз дуже здивував дівчину. На її запитання, чому так, він відповів, що в цьому не має жодного сенсу, адже через деякий час чоловік знову в неї закохається, і тому, до чого зайві рухи тіла?

Як можна зрозуміти з опису, Жадан пише про все, що йому заманеться, але при цьому з того, що на перший погляд здається хаосом, народжуються дивно цікаві історії! У своїх творіннях він змішує і бувальщину, і вигадку, і поезію, і прозу. Автор закоханий до глибини душі в кожного зі своїх героїв, тому й пише про них з щирим задоволенням. Персонажі Месопотамії не обговорювали книги і сучасну музику, політика їм чужа і нецікава. Сергій Жадан цілком справедливо вважає, що думати про такі речі – це доля справжніх людей, а не вигаданих книжкових героїв.