Собор. Киевский перекресток Вильгельма Котарбинского

Нравится?

Роман «Собор» Валентина Бадрака – це явище, за яким можна (і треба) оцінювати (і вимірювати) жанр сучасної белетризованої біографії. Адже це історія не лише головного героя – польського художника Вільгельма Котарбінського, який прибув з Риму до Києва для розпису Володимирського собору, а справжній портрет самого Києва кінця ХІХ століття. У романі подано панораму мистецького і культурного життя цього періоду, яке розгортається на тлі здійснення грандіозних проектів, історії кохання, а також драми видатних особистостей.
Тож, з одного боку, перед нами доля художника, який, вивчившись у Римі, понад тридцять років прожив у Києві, вісім з яких віддав роботі над оформленням Володимирського собору. З іншого боку, це професійний аналіз тогочасної ситуації не лише в Російській імперії, а й в мистецтві. Герой роману зовсім по-іншому, ніж офіційна думка, оцінює життя у мистецьких і політичних колах. Також нам нагадують, як за тогочасними соціальними змінами – не на кращими для українського життя! – криється бажання імперської думки піднести Київ саме як місто виключно російської культури, долучивши його до решти центрів духовної спадщини у Російській імперії. Так, один з героїв роману недаремно нагадує, що після відкриття Володимирського собору всі побачать, що це лише на перший погляд Київ менш масштабний, ніж Одеса чи Харків, натомість у ньому закладена така духовна міць, яка й не снилася Москві та Петербургу. І це, згадаємо, після активної дії у згаданий період сумнозвісного Емського указу і Валуєвського циркуляру з їх витісненням українства, української мови і українського друку зі культурної сфери.
Саме з такого ракурсу оцінює головний герой «Собору» тодішню ситуацію в Російській імперії, адже українська трагедія нагадує йому ситуацію в рідній Польщі. Також ми бачимо його очима і Володимирський собор і Кирилівську церкву, дізнаємося про життя колег-художників Михайла Врубеля, Віктора Васнєцова, Михайла Нестерова, Павла Свєдомського та інших, оцінюємо унікальну роль керівника розписом собору видатного Адріана Прахова і його дружини Емілії, в яку були закохані й портрети якої писали кращі мистці того часу.
Масштабний, історико-філософський і соціально-психологічний «Собор» Валентина Бадрака – це, без перебільшення, краще, що виходило у нас останнім часом про мистецтво і мистців з біографічних творів. Його головний герой – загадковий і містичний Вільгельм Котарбінський – а також контекст, в якому народжувалися його твори, зображені напрочуд фахово, майстерно, з урахуванням усіх непростих нюансів, які супроводжували життя художника у згаданий період творчості.