Жертвам сниться велика воєнна перемога

Журналістські хроніки одного з найвідоміших балканських письменників охоплюють два роки, з 1993 по 1995. Вони починаються з пронизаних відчаєм і страхом записів із блокадного Сараєва, а закінчуються під час натівських бомбардувань околиць міста.

Іронічний, влучний, відвертий і безапеляційний – у першій частині збірки Єрґович пише про генералів, що підживлюють війну заради збагачення, недосяжних володарів світу – ООН, ЄС, які вирішують долі країн і людей, послуговуючись власними інтересами, про удаваних патріотів і справжніх героїв, ворогів, що колись були братами.

Автор шукає відповідь на актуальні й для українців запитання: для чого були всі жертви? Чи можлива велика перемога? Що необхідно для примирення всередині суспільства? Друга частина книжки складається з більш аполітичних, якщо таке у Єрґовича взагалі буває, нотаток. У них автор згадує молодість і музичну контркультуру, міркує про моральні спокуси, виписує біль дитини розлучених батьків. Але війна сірою тінню переслідує кожен спогад, кожну оповідь, адже вона «усіх нас деформувала та видозмінила», і з цим, на жаль, нічого не вдієш.