Голоси Утопії. Збірка творів Світлани Алексієвич (суперкомплект з 5 книг)

1. У війни не жіноче обличчя

Ця книга — про війну очима жінок, молодих дівчат, які були медсестрами, пралями, санінструкторами, саперами, снайперами, кулеметницями, кухарками і воювали нарівні з чоловіками.

Вони відверто розповідають не тільки про те, як билися з ворогом, але й про те, про що не прийнято було говорити: як важко було їм серед чоловіків, як не вистачало жіночої форми і білизни, як не було окремо жіночих землянок і вбиралень, як після війни вони ховали свої медалі і соромилися військового минулого, бо зіткнулися з агресією з боку тилових жінок, які вважали, що вони пішли в чоловічий колектив на передову займатися розпустою і шукати собі чоловіків...

І ще як жили в злиднях, але не зверталися за допомогою з інвалідності, тому що «контужену ніхто заміж не візьме», а їм всім хотілося заміж, а ще — великого кохання. Адже всі вони були передусім жінками, бо ж лише жінки, навіть вмираючи від ворожих куль, думають про те, щоб бути красивими, лише жінки на війні можуть виглядати, як чоловіки, і стріляти, як чоловіки, але всередині залишатися справжніми жінками...

2. Останні свідки. Соло для дитячого голосу

Маленькі розповіді маленьких дітей... Вони мимоволі стали свідками того, що відбувалося в роки Другої світової війни, і, напевно, немає більш страшних спогадів.

«Останні свідки» — це історії різних людей про епізоди їхнього дитинства, що прийшлося на 1941—1945 роки, історії хлопчиків і дівчаток, яким довелося подорослішати добре якщо в 12—14 років, а комусь і в п’ять або в сім. На їхніх очах вбивали сусідів, друзів, батьків, братів і сестер; їм доводилося турбуватися про молодших дітей, які залишалися, вони намагалися вижити в концен- траційних таборах, не померти з голоду...

Світлана Алексієвич брала інтерв’ю у безлічі людей, хто був дитиною в ті страшні роки, і книга ця — жахлива правда про ту війну, як її бачили діти. Діти, які раптово були позбавлені всього, що було таким звичним: будинку, тепла, батьків, їжі... Які не розуміли, за що вбили їхніх батьків, зруйнували їхній будинок?.. За що у них вкрали дитинство?..

3. Цинкові хлопчики

Книжка Світлани Алексієвич «Цинкові хлопчики» присвячена війні в Афганістані, коли десять років — з 1979-го і до 1989-го на чужій землі гинули наші радянські військові. Правда про ту війну ретельно приховувалася: держава через засоби масової інформації розвернула пропаганду необхідності та успішності «надання міжнародної фінансової допомоги дружньому народові Афганістану».

В результаті Афганська війна для обивателя довгий час залишалася невідомою, зовні гладкою, а головне — майже безкровною. Газети публікували статті про успішні військові операції радянських військ в Афганістані, де майже не було жертв серед нашого контингенту, а втрати противника, навпаки, значно перевищувались...

Але все частіше стали привозити додому в домовинах, оббитих цинковою бляхою, загиблих хлопців, які нещодавно закінчили школу... Заглядати всередину труни не дозволялося, похорон не афішувався, і рідним навіть не повідомляли справжню причину смерті їхніх дітей... А хто повертався живим — той не міг знайти себе у мирному житті. Цієї війни наче не було. Були лише скалічені та мертві хлопчики... І не тільки тілом, але й душею.

4. Чорнобильська молитва

26 квітня 1986 року на території Радянського Союзу сталася страшна катастрофа, яка змінила весь всесвіт — вибухнув реактор на Чорнобильській АЕС. Звичайно, з погляду всесвіту, життя тисяч людей — це маленька краплина. Але ці тисячі люди були першими, хто на собі відчув, що відбулося щось надзвичайне, щось жахливе.

І що життя вже не буде таким, як було. Що не можна пити тієї води, їсти тих яблук, вдихати того повітря... Що попереду тільки хвороби, біль і горе.

Книга «Чорнобильська молитва» — це розповіді очевидців цієї катастрофи: жителів Прип’яті, ліквідаторів, так званих самоселів — тих, хто з часом повернувся до своїх домівок незважаючи на заборони і радіацію, бо там залишилося все їхнє життя.

У цій книжці ви не знайдете розповідей про причини цієї жахливої події або про план евакуації та ліквідації наслідків катастрофи. В ній є тільки особисті трагічні історії — про кохання, про хвороби, про боротьбу... І ці історії, немов голоси в хорі, зливаються в одну молитву. У Чорнобильську молитву...

5. Час second-hand. Кінець червоної людини

Поставши на уламках СРСР, Російська нова імперія не поспішала прощатися зі своїм минулим, яке, крім усього, чинило диявольський опір новому часові. З цього й виникла перехідна епоха, яку Світлана Алексієвич слушно охрестила періодом second-hand.

«Час second-hand» — це монологи людей, яким «пощастило» жити у СРСР та у період його розпаду. З цих одкровень — від замиловано-ностальгійних до страхітливо-муторних — і складається мозаїчний портрет «радянської людини», яка, незважаючи на складнощі тодішнього життя — переслідування з боку влади, ідеологічний пресінг, аскетичний побут, — більшою мірою сумує за тим часом і досить рідко замислюється над ціною тієї «величі».

Ці монологи пересичені людським стражданням, фізичним та душевним болем, хворобливою тугою за втраченим, прагненням пожалітися на тяжку долю, розчаруванням у сьогоденні і романтизацією якогось нездійсненого минулого.

Разом зі своїми героями письменниця показує, що період єльцинської демократії був ширмою, що глибоких соціальних перетворень не відбулося. І радянська система зажадала продовження в іншому монстрові...