Останні китобої на Місяці

Географія поезії Олексія Шендрика — від залитого сонцем іспанського півдня до північних оболонських набережних, у сутінках яких можна зустріти самотнього Маркеса.

Мандри його завжди з півночі на південь, до сонця, до червоних індіанських облич, до музикальної мови і спалахів пристрасті. Пробиваючи гострим мачете холод невибагливої реальності, відшукуючи в обличчях ужгородських циган риси давно забутого похованого на кратері Місяця досвіду. Реконкіста відбувається тут і зараз. Вона не визначена у часі, бо існує поза ним. Це Повернення до тепла і світла.

Це Подорож, під час якої важливо не здобути щось, а за будь-яку ціну уникнути втрати. Зелені мапи наших міст вкриваються плямами пролитого мате, коли ми дозволяємо магії слів зачаровувати себе. Час іти, лишивши позаду минуле. Час ковтнути легкості Півдня.