Українські художники: з відлиги до незалежності. Книга перша

В історії українського мистецтва друга половина ХХ століття — з відлиги до Незалежності — посідає особливе місце. Адже фактично саме від середини сторіччя, внаслідок об’єднання Східних та Західних земель, Україна почала розвиватися в єдиному національно-суспільному просторі, до якого кожний із її культурних центрів — Київ, Львів, Харків, Ужгород, Одеса та ін. — внесли свій неповторний досвід, що виразно проявив себе з утвердженням державної Незалежності.

За півсторіччя вітчизняне мистецтво пройшло складний, суперечливий шлях, чи не головну напругу якого склала протидія тоталітарному радянському режиму та його ідеології, а разом з ними — і тій версії політизованого пропагандистського мистецтва, що окреслювалась соціалістичним реалізмом.

Проте актуальність цього періоду художньої культури має сьогодні не лише суто історичний та академічний зміст, безпосередньо пов’язана з необхідністю глибокого переосмислення радянського досвіду, тої еволюції художньої свідомості, самих уявлень про мистецтво, які були започатковані у пізньорадянські часи та даються взнаки й дотепер.

Друга половина ХХ століття в українському мистецтві позначилася творчістю яскравих, самобутніх, видатних художників, творчість яких розкриває інші, ще до кінця не осягнуті змісти, несе у собі не лише образно-естетичну самоцінність, а й надалі викликає дискусії та суперечливі судження. Саме цим художникам різних поколінь та різних творчих спрямувань присвячена ця книга.

Доробок кожного з представлених у ній митців складає сьогодні певне явище. Деякі імена добре відомі, їхні твори не раз експонувалися на багатьох виставках в Україні та за кордоном, інші — ще чекають належної презентації. Разом вони складають свою, «іншу» версію історії українського мистецтва. що демонструє часто несподівані ракурси її розвитку.

Безперечно, книга вмістила далеко не всіх художників пізньорадянського часу, які варті на увагу, за її межами — десятки імен. Проте творчі біографії, зібрані у цьому виданні, досить виразно окреслюють потужний художній простір у різноманітті його мистецьких вимірів, що не лише дає уявлення про етапи поступу вітчизняної образотворчості та пов’язану з ними проблематику, а й відкриває шляхи для подальших досліджень. Адже як би там не було, головним у мистецтві завжди залишається Автор.