Tattoo. Читання по очах

Нравится?

Черговий випуск серії детективних романів з Богданом Лисицею вийшов напрочуд удалим. На цей раз професору, детективу-любителю випала нагода розслідувати справу на нових для себе просторах. В’ячеслав Васильченко один із небагатьох, хто наважився відправити місце дії на Схід України, при цьому максимально близько передати місцевий колорит. Сторінки книги дихають вулицею, детектив можна сміливо назвати урбаністичним.
Після містичного вбивства одного з відомих татуювальників Донецька, головний редактор газети «Презумпція» відправляє свого доброго товариша та просто перевіреного бійця на передову розслідування, займатися загадковою справою, в результаті якої, за всіма канонами детективного жанру, не було залишено жодного доказу на місці події. Цікавий, сповнений динаміки і драматизму, гострий сюжет захоплює читача з першої сторінки та тримає в напрузі до самого кінця. У класичну сюжетну лінію детектива, автор вливає легку ноту кохання, що гармонійно вписується до загальної картини роману.
Багата мова оповідача робить розповідь ненав’язливою, напрочуд легкою та доступною. Роман будується переважно на діалогах, що додає йому життя. Такий прийом немов переносить читача на місце подій. У результаті ми отримуємо сповнену дії, добре закручену історію, у фіналі якої маленькі частинки великого пазла стають одним цільним малюнком.
У героя роману ніколи не опускаються руки! Богдана Лисицю можна сміливо назвати людиною, яка домагається поставлених цілей будь-якими способами, при цьому ніколи не забуваючи про совість та людяність. Не може не захоплювати позитивне мислення та спрямованість на результат Богдана. Ми бачимо у звичайного професора дуже потужні людські якості, як безстрашність, кмітливість та добру вдачу. А його вміння співставляти факти дарує нам цікавий і захопливий розвиток історії.
Розв’язка приходиться на останні сторінки розповіді. Фінал у край несподіваний. Читач дізнається про вбивцю на заключних строках роману. Гостросюжетний детектив, де є буквально все: погоні, стрілянина, переслідування – не залишить байдужим жодного любителя даного жанру.

Нравится?

Жахливий цирк у цирку «CIRCUS SALUTATIS»
«Назва книги може не мати нічого спільного з тим, що там всередині», - зазначив автор на презентації свого творіння. Але це не про цей детектив, адже уся історія дійсно закручена навколо вбивств с виколюванням очей та ритуальних татуювань. Отже, заголовок дійсно відповідає тому, про що книга, але, що саме мається на увазі, зрозуміти можна лише прочитавши книгу.
Трохи про матеріальну частину книги
Яскрава обкладинка кольору крові вирізняє книгу з-поміж інших і кидається в очі здалеку. Цього разу мене дуже порадував папір, з якого зроблена книга, адже він не білосніжно білого кольору (а газетного), а це – плюс для наших очей. А ще, можливо, це вже суто мій смак, але такого типу папір дуже приємно пахне.
Отже, тепер про головне, а саме – про детектив. Страшне вбивство сталося у Донецьку. Жертвою став татуювальник Костянтин Кречет. Мертве тіло знайшли з виколотими очима. Хто? Навіщо? Чому саме він? За відповідями на ці запитання відправляється у відрядження київський професор-журналіст Богдан Лисиця. Але сам Богдан намагався приховати те, що він професор і представляв себе суто як журналіст. В допомогу Лисиці його головний редактор надав йому помічника, донецького кореспондента газети «Презумпція» (власне у ній і працює Богдан) Ігоря Марченка, якого автор коротко назвав донкор. Бувально за декілька днів вони встигли стати справжньою командою. Богдан міг повністю розраховувати на його допомогу, але все ж таки надавав перевагу по максимуму вирішувати проблеми самостійно. І навіть, знаходячись на грані життя та смерті, коли на нього напали озброєні невідомі в його номері готелю, Богдан гідно захистив себе та ще й знешкодив злочинців. А чому власне напали на журналіста? Кому він потрібен у невідомому місті? Відповідь на запитання проста: бо почав розлідувати ту справу, розкриття якої «комусь» невигідно. І, очевидно, побачили в Богданові справжнього професіонала своєї справи (хоча не дуже і своєї, але професіонала). В той час, як дует журналістів працює над тим, щоб знайти вбивцю донецького татуювальника, в Торезі (містечко в Донецькій області) стається вбивство ще одного татуювальника за таким самим мотивом з виколотими очима. Це повністю дизорієнтує Богдана, адже всі здогадки та аргументи втрачають свою силу і журналісти одразу вирушають у місто, де скоєно нове вбивство. Все здається дуже заплутаним і професор навіть розчаровується і втрачає надію, що відповідь буде знайдена. Навіть хотів було і до Києва вертатися, але все ж такий сценарій не для нього і він, узявши сили в кулак, продовжує свою роботу, адже має гостре відчуття справедливості та любить своїх читачів. До речі, у Торезі він і знайшов одного з «фанів» своєї творчості, а саме квиткарку в цирку CIRCUS SALUTATIS (саме навколо цирку потрібно і шукати відповідь на всі запитання). Жіночка, як виявилось, читає газету «Презумпція» та з нетерпінням чекає кожної нової статті від Володимира Ярчука (такий псевдонім узяв собі Богдан). Але це не так важливо. Рити доводиться навколо цирку, адже багато фактів ведуть стрілки туди, а згодом у ньому теж станеться дивне вбивство. Шокуючим фактом для Богдана є те, що всі підозрілі, так звані «потенційні вбивці» мали на своєму тілі дивне тату, а саме тату учасників секти Мінеритів. Мінерити – це люди, що створили на Донбасі нову релігію і вважають свою Батьківщину – таким собі центром Всесвіту. Атмосфера загострюється, і Богдан підозрює у причетності до вбивства навіть свою кохану дівчину, капітана міліції Олену Онищенко, яка теж, як виявилося згодом, має це дивне тату. Невже так буває, і дівчина, яку професор вважає «янголом» з капітанськими погонами так якісно приховує усе від нього? До речі, трохи про любовну лінію. З дамою серця Богдан познайомився, як не дивно, в районній міліцайні Донецька. Струнка блондинка з солодким голосом одразу закохала в себе Богдана. Але і сама закохалася у нього. Але не все так гарно, як у казці, бо у Богдана є конкурент, але не будемо вдаватися у подробиці… Усе найсоковитіше на сторінках книги 
А ще, сподобався уривок із щоденника вбитого торезького татуювальника Платона Піменова:
«09.01.2013. «Чи можна зараз, посеред холоду й незатишності, думати про весну? Чи є в цьому розумне? Здається, що я вмер. І за всім, що відбувається зі мною й навкруг мене, спостерігаю збоку. Із не дуже безпечного укриття. Здається, що сюди обов’язково влучить снаряд. Мені взагалі часто бачаться снаряди. Вибухи. Таке передчуття, що з нами відбудеться страшне. Що ми не живемо, а витанцьовуємо перед похороном…»
Також автор цікаво і досить детально описує місцевість, в якій знаходяться головні герої. А мені особливо цікаво було читати про Донецьк та Торез, адже я була у цих двох містах.
Отже, хочу сказати, що цю книгу варте прочитати не тільки любителям детективів, а й «фанам» інших жанрів. Детектив має дійсно закручений сюжет, змушує тебе думати, думати й думати, зіставляти факти й аргументи. Занурившись в історію, починаєш підозрювати навіть найближчих людей. І це круто. Книга не відпускає до кінця. Історія наповнена інтригою, наявна навіть доля містики, але, незважаючи на все це, автор не забуває й про настрій читача, наповнюючи свою книгу гостреньким гумором.
Приємного читання!