Розстріляне відродження

Доба Розстріляного Відродження – особлива сторінка в історії української літератури. Цей короткий період – 1920-ті – початок 1930-х – умістив в собі таку кількість талановитих митців, зухвалих новаторських експериментів та безкомпромісних шедеврів, якої вистачило б на ціле сторіччя.

Відчувши дух свободи після падіння Російської імперії, українська інтелігенція нарешті змогла заявити про себе і зробила це з усією енергією, що накопичувалась роками. Проте розквіт української поезії, прози, перекладацької майстерності, театрального та образотворчого мистецтва аж ніяк не вписувався в плани сталінського режиму.

Кожен із визначних діячів Розстріляного Відродження відчув на собі репресивну машину тоталітарної системи.

Біографія майже всіх митців цього покоління завершується словами «розстріляний», «загинув у засланні», «наклав на себе руки». А ті, кому вдалося вціліти, вже ніколи не змогли творити так само сміливо й самобутньо, як за цих буремних років.